Тур , Культурні сили - Тобі

коли реве небо, тихо дивись у нього.
ніби ти бачиш Бога, ніби бачиш себе.
знаєш, колись буде ще на Землі дорога,
що приведе до щастя, мов велетенське Кобе.

коли серце реве, тихо притисни рукою.
ніби йому колиска твоя мала рука.
знаєш, колись стануть совість і розум близько,
що приведе до думки: життя — лиш стрімка ріка.
Серце – не сталь, воно, так бува, здається,
Крокує назад, відступає в важких боях.
Очі подивляться в небо, а подих минеться –
То мій найбільший життєвий страх.

Розум сумує, тіло чекає обіймів,
Що не стануть уже між нами двох.
Життя і любов, кохання руйнують війни.
Чому ж не рятує нас вічний Бог?
Тобі напишу пісні
Стіни будуть затісні
Руку тобі притулю….

Тобі напишу пісні,
Вірші і усе на світі.
Стіни будуть затісні,
Як будем удвох радіти.
Й руку тобі притулю
До серця, що б'ється вірно.
Мені б спинити війну,
Аби жити з тобою вільно.

Червень ступає по тобі сліпими кроками,
Знищує світ, що назвався життям.
Все стало тихим, вічним все стало спокоєм:
Як би хотілось загоєння твоїх ран.
Ангел збоку тримає лист, просить «іди до Істини».
Я не йду, я ховаюсь; але тут — ні стіни.
Руками впадаю в землю, горну її до вуст:
«Я ж тобою ходила, й на тобі з шляху зібʼюсь».

Де той ангел? Нехай принесе хоч щось,
Хай зітре з голови, що давно вже не збулось.
Хай зітре мої руки і очей важких пітьму.
Але доки це станеться, сам себе підійму
Розум сумує, тіло чекає обіймів,
Що вже не стануть між нами двох.
Життя і любов, кохання руйнують війни.
Чому ж не рятує нас вічний Бог?

Тобі напишу пісні,
Вірші і усе на світі.
Стіни будуть затісні,
Як будем удвох радіти.
Й руку тобі притулю
До серця, що б'ється вірно.
Мені б спинити війну,
Аби жити з тобою вільно.